Вересень 2016р.
Кількість існуючих партій в нашій країні – як в казці про Шахeрезаду.
Програма кожної політичної сили одна за одну кращі. Всі обіцяють і обіцяли, що тільки ця партія і її Лідер зроблять чудеса, але тільки після того як стануть владою.
Дійсно, за 25 років існування незалежної України країни всі ми ці чудеса відчули на своїй шкурі. Тим не менше – ми продовжуємо вірити у обіцянки.
Чому так? Коли був Радянський Союз за нас влада завжди піклувалася і говорила, що треба робити і як жити. На жаль, наш такий підхід до власного життя залишився і на сьогодні. Ми чекаємо Спасителя і Месію. Судячи з кількості виборів до Верховної Ради – це вже буде 9 пришестя.
Йдучи до урн для голосування ми розмірковуємо. Ми думаємо. Але вибір робимо не на користь розуму і тим більше серця, а на користь солодких обіцянок. В решті решт – ми всі усвідомлюємо, що «всі вони однакові». А ми приймаємо рішення на користь тих, хто хоч щось дав. Тут потрібно розрізняти дві речі – дав громаді і зробив спільно з людьми, або поклав у конверт. Різниця принципова.
Давайте поміркуємо. Для того, щоб отримати довіру політичній силі – потрібно задіяти величезні кошти: телевізор, реклама, утримання партійних організацій і таке інше. У кого є такі кошти? Ми говоримо навіть не про сотні мільйонів у масштабі країни. Той, хто займається середнім бізнесом або був і є на заробітках в інших країнах – таких коштів ніколи не мав і не матиме.
Кошти на створення політичних партій є тільки у великих бізнесменів, або у тих, хто біля владного бюджетного корита. Інших варіантів немає. На жаль!
Підприємці щодня ризикують втратити все через тиск влади. Ціна цього ризику – добробут родини і достаток дітей. Коли безсонні ночі, обмаль часу на дітей, дружину, друзів. Підприємці ризикували і ризикують всім. А чим ризикують чиновники? Будинками вище неба? Чим ризикують «великі й талановиті» бізнесмени, котрі використовують створене не ними, а поколіннями українців – надра і майно. Чим вони ризикували, ухвалюючи закони для захисту своїх бізнес інтересів?
Вони не знають ціни заробленої копійки, бо вони ніколи не заробляли її власною працею і розумом. Гроші їм лилися і ллються просто з неба. Так чому у нас кількість партій ростуть як гриби?
З кожними виборами стає важче дурити народ, а особливо сьогодні, коли кожного дня йде масове зубожіння людей і гинуть українці. Це ми ще нові платіжки не отримали. Ось тоді буде справді цікаво!
Щоб уберегти себе від такої цікавості, котра змете всіх і вся – вони щоразу придумують нові політичні проекти. Лідерів підбирають ретельно і виважено – тільки перевірені і свої, не дай Боже з’являться неконтрольовані. Якщо люди системи проморгають таких особистостей, то влада швидко за допомогою телевізора, газет з достойної людини зроблять негідника. Система завжди жорстко реагувала і реагує на неконтрольованих людей.
Сьогодні в Україні зареєстровано понад 290 партій. Це не абсурд за кількістю. Є багато країн де партій ще більше, але є принципова різниця. Вона полягає у питанні абсолютної контрольованості цих партій з боку їх фінансових власників. Маєш одну суму – тобі світить партія районного масштабу. Маєш більше – обласного. Ну і якщо вже Бога за бороду тримаєш і живеш «по-новому» – тоді ласкаво просимо у Верховну Раду. Як зламати систему обману людей. Ось моя думка:
1. Вибори до Верховної Ради повинні проводитись по 100% партійній мажоритарці з правом відкликання як виборцями,так і партією обраних депутатів. Відкриті партійні списки.
2. У виборах до Верховної Ради можуть брати участь тільки ті партії, котрі мають своє представництво в обласних радах. Прохідний бар’єр до Верховної Ради – 5%. Якщо партія змогла отримати довіру виборців на виборах до обласної ради – вона має право брати участь у виборах до Ради Верховної.
3. Вибори до Верховної Ради і до місцевих рад потрібно проводити кожні три роки у жодному разі не об’єднуючи їх у часі. Необхідно повністю одночасне проведення виборів до Верховної Ради та місцевих рад. Термін повноважень рад всіх рівнів має складати три роки.
4. Проводити місцеві вибори (до обласних, районних, міських, районних в містах рад) з прохідним порогом 3 %. По партійній мажоритарці (відкритим партійним спискам).
Впровадивши цей механізм, політично активні люди, котрі прийшли до влади в області і користуючись цією владою – довели свою ефективність, то тільки партія, яка висунула таких людей зможе претендувати на участь у виборах до Ради Верховної.
Цей механізм створить повну політичну відповідальність за невиконання свої передвиборчих обіцянок.
Результатом стане те, що протягом перших трьох років дії такої системи – у нас буде три або п’ять політичних сил, котрі дійсно будуть створювати умови розвитку не для себе і свого оточення, а для всіх громадян.
Звичайно, що противників такого механізму багато. Безсумнівно – відсутність політичної волі влади призведе до того, що ми станемо ще біднішими, з’явиться ще тисяча і одна партія.
Кількість переростає в якість. (Не мої слова, але справедливі). Тому, в решті решт – народ України повірить одній політичній силі. Не за гарні біг-борди і солодкі промови. Не за обіцянки і зраджені надії. Люди повірять тим, хто реально передасть кошти місцевих громадам не в Київ, а в кожну обласну раду.
Досить обирати собі панів з телевізора ! Потрібно давати довіру тим, хто готовий відмовитись від своїх матеріальних благ заради побудови справедливого суспільства.
Подивіться навколо себе! Таких партій може ще й нема, але є такі люди ! Ви їх знаєте, бо, шукаючи винних – у гарячому пориві їх знищували і знищують, використовуючи газети і телебачення. Часом, їх знищували фізично.
Причина одна – тільки вони повернуть гроші і реальну владу в кожну обласну раду, анулюють раз і назавжди посаду Головного пана та запровадять реальну відповідальність вищих чиновників за стан справ у Нашій Державі. Нам не потрібно гаяти часу – а підтримувати і давати довіру таким людям!
Віталій Грушевський