Дивні почуття у цей Святий день.
Це – не день примирення між всіма тими, хто боровся за незалежність України і ніколи ним не стане. На жаль, хоча такі спроби були.
Причина проста – всі вони боролись по різні боки. Ті українські дівчата, котрі на відомому фото – з квітами та у вишиванках вітали прихід німецьких військ у Львів (Lemberg) ні чим не відрізняються від тих, хто вітав прихід радянської армії у місто Донецьк.
Проте, всіх їх об’єднує одне – прагнення до українського власного вільного життя. Щоправда, уявляли вони собі це по-своєму. Порівняйте назви вулиць у Харкові і Тернополі, Луганську та Луцьку, Одесі і Хмельницькому. Вулиці та площі названі іменами тих, кого громади вважали героями. І досі вважають! Це їх право! Це їх відчуття і життєвий досвід. Це їх розуміння справедливості та історії.
Порівняйте електоральні карти з 1991 року і Ви все зрозумієте.
Закон про декомунізацію говорить «Комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 років в Україні визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору».
У мене одне питання – а яким чином у нас з’явилися олігархи. Чи збудували вони нові підприємства, чи може винайшли інший, більш інтелектуальний спосіб?
Ні – вони підло вкрали те, що збудували і створили наші батьки. Вони зрадили перемогу наших дідів. «Спасибо деду за победу» (рос.) – жодного відношення до цього не має.
Ті, хто вважає, що у випадку програшу – ми пили б баварське пиво – дуже сильно помиляються. Неймовірно помиляється! Плани нацистів щодо нас — доступні і абсолютно конкретні. Відвідайте Auschwitz (Освенцим) і переконайтесь у результатах реалізації цих планів і нашому можливому майбутньому у разі такого програшу.
Завтра буде 9 травня. День Перемоги. Жодного сумніву у написанні великими літерами – не маю. Завжди святкуватиму цей день!
Сльози навертаються на очі, коли думаю про тих, хто в цей день відкриє шафу, подивиться на власні нагороди добуті подвигом і … закриє її, бо – не в тренді.
Я особисто покладу квіти до маленького сільського меморіалу близь Києва. Там, на граніті НАВІЧНО є імена тих, хто захистив Україну. Вони – янголи! Стверджую це без жодного сумніву. Таких місць – десятки тисяч по всій Україні.
Вірю в те, що дуже скоро з’являться й інші меморіали. На них будуть інші прізвища та роки життя і смерті. Але всіх їх об’єднає одне – молодість і рішучість захистити свою землю.
Історія все владнає та врегулює. Вона зробить це відносно солдат та командирів, котрі при звільненні міст крали і ґвалтували у тій війні. Історія зробить аналогічні висновки стосовно тих, хто робив те саме у цій війні.
Історія розсудить тих, хто за безцінь торгував надбанням всього народу. Тих, хто позбавив народ робочих місць, достойних пенсій і медицини. Тих, хто залишить по собі безглузді маєтки з власними церквами і своїми пиками на фальшивих іконостасах.
Не потрібно поспішати з перейменуванням вулиць та руйнуванням пам’ятників. Тільки народ (місцеві громади) можуть і повинні вирішувати по яких вулицях їм ходити, які імена шанувати і карбувати на граніті.
Я не хочу перейменування станції «Героїв Дніпра», бо Героїв Дніпра було стільки, що до Херсона і Миколаєва вода червона у Дніпрі була.
Потрібно поспішати в іншому — у встановленні влади народу. Виключно конституційним шляхом, бо революція пожирає своїх творців, робить їх жадібним бидлом, кабанами і хряками із сліпими трастами. Так було, так є і так буде. Тільки на виборах і тільки законно народ прийде до влади.
Народ – це всі ми разом. Народ це ті, хто кляне владу у маршрутках і метро. Це ті, хто поки ковтає валідол, коли отримує комунальні рахунки.
Хотів би підтримати ветеранів. Не потрібно соромитись орденів і ставити під сумнів свій подвиг. Ми живі, бо Ви перемогли! Бо народ завжди перемагає!
Слава ветеранам Великої Вітчизняної Війни!
Слава Перемозі!
Із Святом!